Збірка, яку тримаєте у руках, - це не просто вірші, а крик душі, сплеск болю і горя не дорослих мужів, увінчаних

сивиною і зрілою мудрістю, а найщиріших і найправдивіших людей  на світі –

дітей. Перед тобою – їхнє бачення нашого спільного горя, розуміння трагедії, що розігрується перед їхніми очима. Вони

пропустили через своє серце біль втрати, гіркоту  поразок, відчай і безнадію, але

залишилися непереможними у своїй любові до Батьківщини, вірі в її величне і світле майбуття.

Хочеться вірити, що сказані ними слова – це Боже одкровення, гімн Україні.

Молімось за Україну

У кожного із нас своя стежина

З народження і до останніх віх.

Та найрідніше слово – Батьківщина,

Де рід твій, дім і батьківський поріг…

І ось, коли прийшла лиха година,

Зронила сльози ненька-Україна.

Її серденько сильно б’ється,

А сивина до скронь береться.

І біля ніг її сотнями

Лежать брати її з синами.

І материнські сльози капають додолу,

Бо більше не побачим їх ніколи.

Вони загинули героями країни,

А слава їх увічнилася нині.

Солдати мужніми і дужими руками

Вбивали ворога під грізними громами.

І голови захисники свої тут клали,

Щоб вільно дихать ми могли, щоб не упали.

Тож станьмо, браття, на коліна,

Молімося за нашу Україну,

Щоб Боженько її оберігав,

Від лиха завжди захищав.

Григоренко Денис, учень 6-Б класу

Україна

Україно, мати наша рідна,

Ти співуча і привітна,

Твоя мова калинова,

Мила серцю, колискова.

Весною ти, Вкраїно, рястом, барвінком уквітчана,

Літом – з волошками в житі обвінчана.

Осінь калиною тебе пригощає,

Зима колядою віншує, співає.

Дякую долі, що я українка,

У вишиванку вбрана, віночками заквітчана.

Червоне намисто срібно дзвенить,

А серце у грудях так гірко щемить.

Боже ласкавий, в тяжку цю годину

Допоможи, благослови мою Батьківщину.

Хай буде мир на славній Україні

І щастя всміхається кожній дитині!

Білокінь Альона, учениця 6-В класу

Я – українець!

Я – українець! – гордо так скажу,

Любому, хто мене спитає: звідки родом?

І батьківщину я свою люблю,

І вмію я гордитися народом.

Люблю поля, колоссям жовтим вкриті,

Під небом безкінечно голубим.

Люблю гаї, ліси, озера й ріки –

Все те, що є мені святим.

Люблю народ – розумний, роботящий,

Веселий, коли треба, і сумний,

І воїнам безмежно, щиро вдячний,

Тим, хто боронить нас у час страшний.

Коли чужі, ворожі, «грязні ноги»

На землю нашу стали, як свою,

То разом будем ми молити Бога,

Щоб захистив бійців у тім бою…

Я – українець! Всім скажу я гордо:

 – Не соромно за націю свою!

Я – патріот! Я разом із народом.

Нехай малий. Я скоро підросту…

Царінний Роман, учень 6-А класу 

Україні

Україно,

Ти – сонце весняне,

Моя рідна, моя золота…

Твої древні задумані храми,

Старовинні чудесні міста.

Ніби в казці, де час зупинився,

Щоб усе, що було, пригадати:

Тихі співи і танці вогнисті,

Щебетання в садку біля хати,

І тумани, і роси краплисті,

І героїв славетних життя, -

І мале босоноге дитя,

Що біжить радо з піснею в поле!..

Шаратін Олександр, учень 10-Б класу

Україні

Ніколи ти ще не була отак розтрощена,

Жива твоя душа з уламків зрощена.

Хоч ранам загубила лік, на скронях паморозь,

Ніколи за увесь свій вік ти так не каялась.

Хоч зраду бачила не раз, ніж гріла спиною,

Але зуміла, піднялась і стала вільною!

Чому сьогодні ти гориш, розп'ята нечистю?

Бо помилки все ті ж, все ті ж – довіра нехристу..

Ніколи ти ще не була настільки зібрана.

Столичні злото-купола всміхались віддано.

Що не зробили фронтові вожді і світочі,

Зробила кров на мостовій та звір із півночі.

Тебе душили, що є сил із люттю,впертістю,

Чим більший тиск, тим більше крил і єдності!

Ти ще в руїнах, ще слабка,ще бачиш привиди,

Але усе в твоїх руках, все, щоб розквітнути!

Пахолко Дарина, учениця 8-А класу

Чому Україна горить у вогні?

Чому Україна горить у вогні?

Чому уночі все не спиться мені?

І тато, і мама зі мною не сплять,

Душею і серцем за рідне горять.

Повстав український народ неспроста:

Душа в нас козацька і воля міцна.

До кращої долі прагне наш край.

Бідо, наше тіло не гни, не ламай.

Тримайсь, Україно, з колін уставай,

Синів твоїх й дочок за руку тримай!

Хай Божая ласка нам зійде з небес.

Тримайсь, Україно! Народ твій воскрес.

Різник Ельвіра, учениця 8-В класу

В Україні – біда, в Україні – війна…

Тяжко всім, горе всім,

А найгірше малим, а найтяжче старим,

Бо не в змозі вони від війни утекти.

А біда ж то оця завжди поруч жила,

Бо сестрою була.

Хто б подумав, що зрадить так підло?

Хто повірити міг, що колись буде так,

Як Шевченко писав,

Щоб російський наш брат та москаликом став.

Нам поет з давнини заповіт передав:

«Свою волю захистіте!»

Тож сьогодні той час – стати дружно у ряд

Бо у дружбі – в нас сила.

І щоб бідний не сам, а з багатим, як брат,

Став на захист Вітчизни,

Бо в нас віра одна, ціль єдина –

Україна свята, неподільна!

Налойченко Сергій, учень 10-В класу

Солдат

На сході, зовсім недалеко,

Там, де червоніє кров,

У бій солдат за Україну

Іде й несе свою любов.

А любов та до матусі,

Батька, брата і сестри,

А іще до сина й доньки,

І до рідної землі.

І горить серце солдата,

І кипить у жилах кров,

За сім’ю буде боротись,

Честь, Вітчизну і любов.

Наш уклін тобі, солдате,

Будем гідні імені твого.

Хай діждеться сина мати,

Хай пощезне в світі зло!

Середа Анастасія, учениця 7-А класу

1 2