Разом ми сильніші. Разом ми переможемо

         Мирне життя українців несподівано було перерване російською агресією. Окупація Криму, жорстокі бої за Донецьк та Луганськ. Чи можливо було це передбачити та відвернути? Як захистити територіальну

цілісність України?

         У молодого покоління лише з книг та розповідей дідусів залишились спогади про Велику Вітчизняну війну, героїзм бійців. Це було майже 70 років тому. Забулись ті страшні роки, загоїлись рани, і лише

пам'ять береже спогади про тих, хто кував перемогу на фронті, в тилу. Сім десятиліть миру. Багато це чи мало? За цей час люди звикли жити в мирі, спокійно спати, радіти життю.

         І знову війна! Навіщо? Чому? Щодня чуємо по телебаченню про кількість жертв як серед мирного населення, так і серед військових. Зруйновані житлові будинки, смерть, поранені діти, евакуація. Хіба цього

мало?

         Щодня, щомиті у молитві до Бога просимо припинення війни. Хоч розуміємо, що чарівної палички немає. Мусимо триматися разом, допомагати тим, хто боронить Україну, хто є справжнім патріотом,

розуміємо, що уряд без допомоги народу не справиться з обороною країни. Тому волонтерський рух став гарантом і оплотом тих, хто зараз на сході країни. Кіборги, десантники, розвідники – усі вони захисники, герої нашого часу. Це вони ризикують життям, не боячись смерті, бо Україна для них – понад усе.

         Виявляється, патріотом можна бути в будь-який час, варто лише проявити небайдужість, мужність, милосердя. Благодійні фонди, акції, що діють по всій Україні, сприяють перемозі над путінськими

найманцями. Хтось в’яже шкарпетки, шиє одяг, взуття, хтось поділиться їжею, грошима – і це все заради перемоги. Єднаймося разом, бо тільки так ми сильні.

Слава Україні! Героям Слава!

Васюта Юлія, учениця 10-А класу

Братику-Віталику…

         Зимовий вечір. Надворі пролітає легенький сніжок, а мені сумно. Захотілось тепла, тихої розмови. Мама, як завжди, готує вечерю, а я перелистую сімейний альбом. Ось я з братом Віталієм.

Які ми смішні тут! Який він добрий, завжди захищав мене, підтримував, вигадував цікаві розваги. А це вже ми доросліші, біля комп’ютера, разом проходимо «ази». Був би поруч зі мною, я б не

сумувала, та й батьки не були б такі зажурені. Я здогадуюсь, що їх тривожить. Звичайно, мій братик-солдатик. Де ти зараз? Як тобі воюється?

         Знаю, що нелегкі часи настали для України, і Віталій пішов захищати свою родину, всю Україну від путінської агресії. Ох, нелегко йому, командиру зенітного розрахунку. Ворожі кулі

свистять над головою, розриваються снаряди. Колись веселий, завжди усміхнений, тепер серйозний, змужнілий. Боже, захисти його і побратимів! Їх люблять і чекають вдома. Заспокоюю себе:

все буде добре. Того дня, 23 січня, біля населеного пункту Центральне Луганської обл.. під час перехресного вогню їхню зенітку «засікли» і вдарили залпами. Віталій прикрив хлопців собою.

Міна, що розірвалася поруч, «нашпигувала» його дрібними осколками в незахищені бронежилетом місця. Перебило венозну судину, втратив багато крові. 

Його оперували, потім відправили до Полтавського військового госпіталю.

         Рідненький, сумую за тобою, хвилююся за твоє здоров’я, адже попереду ще складна операція. Ти мужній, ти справжній герой, і я горджуся тобою. Вітчизна, як і мати,  одна,

тож мусиш захищати. Знай, вдома на тебе чекають. Не втрачай сили духу, не втрачай віри в перемогу!

         Вечірні сутінки огортають не лише кімнату, а й мою душу. Повертайся додому здоровим, Віталику! Дякую за тепло батьківської домівки, за мирне небо Решетилівщини.

Боже, Україну збережи! Хай рідна земля назавжди залишиться єдиною, нероздільною!

Леонова Оксана, учениця 10-А класу

Мій тато герой!

Я не забуду, тату, твої очі

І не забуду посмішки твоєї.

Тебе, татусю, обійняти хочу

І притулитись до щоки твоєї.

Тече сльоза, все думаю про тебе,

Лише твій образ бачу в небесах…

Минуть роки, і відлетять лелеки,

Та пам'ять не потьмариться в віках.

Я знаю, таточку, ти так далеко,

Але ти поруч в серці і в думках.

Моя душа до тебе лине,

Слова молитви промовля.

О, ненависна та хвилина,

Що нас з тобою розвела.

Ти є герой для України.

Та як нам без твого тепла?

Татусю, милий мій, рідненький,

Живи спокійно в небесах.

Зі мною плаче Україна-ненька

І вся згорьована рідня.

Закарлюка Єлизавета, учениця 6-Б класу

Кому потрібна ця війна

І тисячі смертей солдатів?

Чому повинна плакати рідня

І з нею Україна завмирати?

Ми думали: Росія – це сестра,

А виявилось, що тепер ми ворогуєм…

Чому, не розумію я,

Іде страшна оця війна

Та ллється кров людська?

Але ми маємо надію,

Що буде мир на Україні!

І підростемо ми в своїй

Державі вільній і святій!

Любченко Ольга, учениця 6-Б класу

Україна

Різні в світі є країни.

Різні люди є на світі.

Різні гори, полонини,

Різні трави, різні квіти.

Та у нас одна країна

Найрідніша нам усім –

То прекрасна Україна,

Нашого народу дім.

Там шумлять степи безкраї,

Наче вміють говорити.

Там ясніше сонце сяє,

Там розумні ростуть діти.

Люблю Україну

Я люблю свою країну.

Вона зветься Україна.

Ця земля для мене мила,

Добра, рідна і щаслива.

В ній найкращі в світі люди.

Хай добро їм завжди буде!

На добро вони багаті.

Зичу миру кожній хаті.

Потапова Катерина, учениця 5-Г класу

Моя Україна

Не вистачає слів, щоб описати

Усю красу привабливого краю.

Люблю його, як сина любить мати,

І кращої країни я не знаю.

Безхмарне небо, сонечко яскраве,

Поля безкраї, сповнені пшениці.

Ліси і ріки – все немов у раї.

Ця вся краса – від Божої світлиці!

Хай буде в Україні мир та спокій,

І хай щасливим буде кожне серце,

Хай в кожній хаті – прапор синьоокий

І сніп великий жовтої пшениці!

Небо України

Небо України голубе й просторе,

І воно для мене просто неповторне!

Інколи хмаринки пролітають в ньому,

Та від цього гірше не стає нікому.

Як вдивляюсь в нього – бачу тільки спокій,

В українськім небі, небі синьоокім.

Бобраков Костянтин, учень 8-В класу

1 2